Забезпечення гендерної рівності у сфері праці

Забезпечення гендерної рівності у сфері праці

Гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 24 Конституції України закріплює рівність прав жінки та чоловіка, яка забезпечується у тому числі і наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Дискримінація за ознакою статі – це ситуація, за якої особа та/або група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» гарантується дотримання гендерної рівності серед іншого і у соціально-економічній сфері, зокрема, рівність прав при працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці, одержанні винагороди за працю, а також зайнятті підприємницькою діяльністю. Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

Не є дискримінацією за ознакою статі у сфері праці:

- різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом;

- особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я;

- позитивні дії (спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників).

Відповідно до чинного законодавства роботодавець зобов’язаний:

- створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

- забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;

- здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

- вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;

- вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.

У разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин до генеральної угоди, галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів включаються положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків. При цьому колективні угоди (договори) мають передбачати:

- покладання обов’язків уповноваженого з ґендерних питань – радника керівника підприємства установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах;

- комплектування кадрами і просування працівників по роботі з дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі, щодо якої в них існує дисбаланс;

- усунення нерівності за її наявності в оплаті праці жінок і чоловіків як у різних галузях господарства, так і в одній галузі на базі загального соціального нормативу оплати праці в бюджетній та інших сферах, а також на основі професійної підготовки (перепідготовки) кадрів.

У рекламі про вакансії (прийом на роботу) забороняється:

- пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі;

- висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі).

При цьому, враховуючи положення статті 10 Закону України «Про охорону праці», є перелік робіт, на яких забороняється застосовувати працю жінок, серед яких:

- важкі роботи;

- роботи із шкідливими або небезпечними умовами праці;

- підземні роботи, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню);

- залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;

- залучення жінок до робіт у нічний час (за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід, а також за винятком роботи на підприємстві, де зайняті лише члени однієї сім’ї.

Щодо праці вагітних жінок та жінок, які мають дітей, то:

- не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

- жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди;

- передбачено переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

- забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю;

- звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Куди звертатися у разі дискримінації за ознакою статі у сфері праці?

- до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» (від 08.09.2005) передбачено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; розглядає звернення про випадки дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі; у щорічній доповіді висвітлює питання дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та насильства за ознакою статі. Зокрема, можна звернутися за телефоном 0 800 50 17 20;

- до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. У їх складі визначаються уповноважені особи (координатори), на яких покладено функції щодо забезпечення рівності прав і можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі, у межах своїх повноважень організовують роботу відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в напрямі: розгляду та аналізу звернень громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також з питань вчинення насильства за ознакою статі, вивчення причин, що його зумовлюють, та повідомлення про них правоохоронним органам згідно із законодавством;

- до роботодавця з вимогою про відновлення порушеного права;

- до профспілки, якщо вона створена до комісії по трудових спорах із відповідною заявою, якщо працівник особисто не зміг врегулювати спір з власником або уповноваженим ним органом. Комісія по трудових спорах є обов’язковим первинним органом по розгляду трудових спорів працівником і роботодавцем, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях;

- до ГУ Державної служби України з питань праці, яка в тому числі здійснює нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення;

- до суду. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

- до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Не слід забувати і про правову консультацію та юридичний супровід.