ВІДЕОПРОЄКТ "ХАРАКТЕРИ ГІДНОСТІ" - Іван Пантелєєв

  • 216

Іван Пантелєєв народився 1 грудня 1981 року, був музикантом, проживав на Донеччині. 10 грудня 2013 року Іван виїхав до столиці й приєднався до протестів. 20 лютого 2014 року він допомагав виносити поранених з-під обстрілів, отримав кілька поранень і загинув вранці того дня.

Розповідає Світлана Руденко, сестра Івана:

"Він вчився краще, ніж я, тому що точні науки йому давались легко, якось він багато читав. Але були нюанси в поведінці, бо він був дуже активним, дуже активним. На перервах от іду я, біжить Ваня, а за ним весь клас, от весь клас, дівчатка в фартушках, з бантиками, все одно всі біжуть за Ваней, куди Ваня сказав, туди всі побігли, таке було.

Ну якось так смішно, бо я його як ото Петрика П’яточкіна виловлювала серед його друзів, не могла знайти, бо він такий маленький був, шебутний, він низького росту був і в подтяжках завжди ходив.

Я ходила в цей час на фортепіано в музичну студію і він ходив зі мною. Я вже десь третій-четвертий клас, а він перший-другий. Короче, він повчився пару років, потім сказав що це трошечки нуднувато, йому не цікаво. І він не закінчив, музичну студію, закінчила тільки я. Але фортепіано стояло у нас в куті і він завжди на ньому грав. І навіть більше, ніж я. Він приходив, він підбирав мелодії і оці такі, знаєте, було там цікаво, думаю, мені надо три-чотири години, щоб розігратися на гаммах, а Ваня так прийшов, раз-два зіграв і вже за дві хвилини у нього все получилось.

Я на літо приїжджала з дітками до нього завжди, з бабусею, потому шо там великий будинок, великий сад, великий город, він завжди запрошував, там було комфортно з ним дуже.

Знаєте, він такий легкий-легкий в спілкуванні, в битовому сенсі взагалі з ним дуже легко, він такий, і якщо ми закривали там овочі-фрукти, там компоти, він завжди поруч допомагає, якось так не надо десять раз просить, він підійшов, все зробив.

Він же поступив в технологічний технікум на кулінара, і в нього це так получалось непогано, він дуже смачно, до речі, борщ класно навчив готувати мене він.

Що здивувало, коли ми його з морга забирали, у нього вервиця була, біленький оцей хрестик. Був шок в мене, Ваня не хрещений був, а на Майдані, я думаю, він прийняв оце все на себе, бо він казав, що тут священники є, ми ходимо в палатки до них. Ну думаю, раз така вже ситуація, то не дуже весело, конешно. Страшно, страшно…"